На злобу дня

Ті, хто так відчайдушно відстоюють колишнє свято 23 лютого, насамперед, згадують своє совєтське дитинство - якісь сімейні традиції, сентиментальні поштівочки від однокласниць, телеконцерти, "як на день міліції", та інші дорогі їхньому серцю моменти з життя. Тобто, для значної частини таких людей цей день привабливий формою і аж ніяк не змістом. Бо мало хто знає чи пам’ятає як те свято зароджувалося і чому його треба було відзначати на державному рівні саме у лютому, а не, скажімо, влітку.

Для них відмовитись святкувати 23 лютого це все одно, що відмовитися від своїх дорогих серцю спогадів. Таке враження, що забери у них 23 лютого, 8 березня чи 7 листопада, то так станеться, що, власне, і згадувати їм не виявиться чого. Суцільні "серые будни".

Уявіть, яке убоге у них покажеться дєтство, отрочєство та юність, якщо заборонити їм шанувати День захисника вітчизни, чи то, пардон, День Совєтской армии? У низ зникне ОФІЦІЙНИЙ, ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ, ЛЕГІТИМНИЙ привід випити з друзями чарку-другу міцненької і при цьому не нарватися на сварку з дружиною! Такі от дєла, друзі…

Коментарі