Про подію, яка залишилась майже непоміченою

Місяць тому відбулася презентація нової книги відомого чернігівського науковця Сергія Леп'явка «Ілюстрована історія Чернігова». Непересічна мистецька подія залишилася майже поза увагою місцевих мас-медіа. У кращому випадку друковані та електронні ЗМІ згадали про появу унікальної книги, передрукувавши про неї лише офіційний прес-реліз організаторів презентації. На цьому їх творчий «креатив» вичерпався.

Журналістська спільнота сприйняла «Ілюстровану історію Чернігова», як щось буденне і пересічне. Хоча ніколи і нічого подібного за своїм форматом і змістом за весь період незалежної України не видавалось. Було багато інших фотоальбомів, що варті уваги, проте  «Ілюстрована історія Чернігова» - єдиний у своєму роді. За мінімальної кількості тексту, в альбомі представлені стародавні мапи, плани міста, гравюри та майже вісімсот світлин, велика частина з яких раніше не була відома широкому загалу. Більшість ілюстрацій супроводжуються поясненнями, які не переобтяжені для читача надмірною кількістю  історичних даних. Показово, що фотоальбом зорієнтовано не лише на місцевих поціновувачів старовини. Він буде цікавим і для іноземних туристів, яких у Чернігові стає все більше. Тексти у фотоальбомі, окрім української, подаються ще англійською і російською мовами.

З кульбабками

Фото Олександра Соломахи

Bésame Mucho

О праве на выбор

Возможно, вызову бурю негодования у сторонников демократических ценностей, но все же посмею высказать мнение, которое зрело у меня давно: всеобщее избирательное право в Украине следует отменить. 

Мой более чем двадцатилетний опыт активной общественной деятельности и участия в избирательный компаниях постепенно склоняют меня к мысли, что украинцы слишком уж наплевательски относятся к таким формам непосредственной демократии, коими являются выборы и референдум.

Смотрится глупо, нелепо, но далеко не смешно, когда будущее моей страны на каждых выборах ни в последнюю очередь определяют люди, чья политическая активность (об их гражданском сознании я и не говорю - откуда у маргинала оно может взяться?) зачастую формируется под воздействием бесплатной гречки в пакетах, сомнительных обещаний политиков-демагогов и разрушающей мозг ностальгии по «совку», которая сегодня так безответственно и недальновидно насаживается нашими масс-медиа. Какое моральное право имеют люди, не платящие налогов, не владеющие собственностью и уклоняющиеся от работы решать на выборах, в какой стране жить нормальным гражданам? Чем заслужили они такую привилегию? 

Останній день березня. Вигляд з вікна

Хуртелиця в Чернігові. Весною і не пахне

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото Олександра Соломахи

Улыбайтесь, господа, улыбайтесь!

С приходом весны в городе постоянно ощущается некая наэлектризованность и, я бы даже сказал, агрессия. То ли люди устали от затянувшейся зимы и отсутствия солнца, то ли еще что-то. Но факт остается фактом: в обществе царит агрессия и она заразная.

Давеча еду в такси. Настроение отличное. Пятница, конец рабочей недели, полный эмоций в предвкушении выходных. За рулем водитель лет 50-ти. Он слушает по радио новости и постепенно «навинчивается». Под конец поездки таксист смачно материт власть, олигархов, звезд шоу-бизнеса, последними словами поносит диктора, рассказывающего радиослушателям о последних неудачах отечественного футбола. Я спрашиваю его: «Зачем так накручивать себя, не проще было бы выключать радио?». Водитель возражает: мол, работа у него нервная, а напряжение свое девать некуда. Вот на радио и отыгрывается. Не на пассажирах же, и в самом деле? «Нет, конечно, не на пассажирах», – поддакиваю ему. При этом ощущаю, что того, волнующего душу пятничного настроения у меня уже нет...