2016-04-24

2016-03-09

Про свята в СССР



Святкових днів в «странє совєтов» було вдосталь і на всі смаки. Проте їхній соціальний підтекст частенько  було знівельовано і ритуалізовано. Вважалося, що після перемоги жовтневої революції питання гендерної рівності вже не актуальне (8 березня), трудящі стали гегемонами, тому їм вже не варто боротися за свої права (1травня), церква від держави відокремлена, то ж про святкування Різдва навіть не заїкайся. Святкуйте краще собі на здоров’я Новий рік. Це свято навіть міфологізували, дозволивши після нетривалої заборони різдвяну ялинку із зіркою на верхів’ї. Правда зірка була вже не Віфлеємською, а радянською. І подарунки роздавав не Святий Миколай, а Дід Мороз із червоним носом. Про Пасху я взагалі мовчу. Що б її викорінити, вдавалися до різноманітних викрутасів – аж до проведення на Пасху ленінських прибирань (суботників, воскресників, толок). 

Що ж до відзначення професійних свят, то і це питання також було доведено до маразму. Власне, чи не кожен день календаря в СССР був відмічений якимось професійним святом (до речі, ця традиція зберігається й досі). Особливо помпезно держава відзначала День міліції, День вчителя, День медика тощо. В ці дні традиційно дарувались квіти, влаштовувались концерти і застілля. Однак, про професійні проблеми говорити було якось не прийнято. Вважалося, що не слід псувати свято всілякими "врємєнними" труднощами. То ж з роками в СССР склалося так, що будь-яке свято ставало лише приводом для похмільних веселощів і аж ніяк не нагадуванням про існуючі в суспільстві проблеми.

2016-02-24

Про перейменування вулиць Чернігова

Опоненти перейменування часто кажуть: «Не на часі». А що воно означає оце їхнє «не на часі»? І де ця межа між «не на часі» і «на часі»? Якщо проблема вже сьогодні, то навіщо її відкладати на завтра?

Якщо вирішення більшості проблем відкладати на пізніше, то, врешті, невирішені проблеми мають властивість накопичуватися і вибухати. Так, власне, і трапилося у 2014 році. Синергетика негативу була на стільки руйнівною, що вона спромоглася змісти владу, яка роками не вирішувала суспільні проблеми, вважаючи що для цього час ще не прийшов.

Кажуть також, що не слід поспішати з перейменуванням топонімічних назв, бо можна поспіхом якось не так їх назвати. Ага, краще нехай вулиця продовжує називатися, приміром, іменем терориста, учасника розстрілу царської родини Войкова, аніж ми її якось не так перейменуємо. Куди ж ще далі?
Люди, а коли ви дітям своїм імена даєте, то так само роками вагаєтесь, відкладаючи цю справу на кращі часи? Нехай, мовляв, підростуть, газіки їх перестануть мучити, зубки повиростають, на горшок навчаться ходити – ось тоді ми і подумаємо над іменем дитини…

2016-02-23

На злобу дня

Ті, хто так відчайдушно відстоюють колишнє свято 23 лютого, насамперед, згадують своє совєтське дитинство - якісь сімейні традиції, сентиментальні поштівочки від однокласниць, телеконцерти, "як на день міліції", та інші дорогі їхньому серцю моменти з життя. Тобто, для значної частини таких людей цей день привабливий формою і аж ніяк не змістом. Бо мало хто знає чи пам’ятає як те свято зароджувалося і чому його треба було відзначати на державному рівні саме у лютому, а не, скажімо, влітку.

Для них відмовитись святкувати 23 лютого це все одно, що відмовитися від своїх дорогих серцю спогадів. Таке враження, що забери у них 23 лютого, 8 березня чи 7 листопада, то так станеться, що, власне, і згадувати їм не виявиться чого. Суцільні "серые будни".

Уявіть, яке убоге у них покажеться дєтство, отрочєство та юність, якщо заборонити їм шанувати День захисника вітчизни, чи то, пардон, День Совєтской армии? У низ зникне ОФІЦІЙНИЙ, ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ, ЛЕГІТИМНИЙ привід випити з друзями чарку-другу міцненької і при цьому не нарватися на сварку з дружиною! Такі от дєла, друзі…

2016-02-18

Как я попрощался с милицией


Милиция уходит в прошлое. И я надеюсь навсегда. «Прощай!» нам говорит не только название, но и вся сущность этой правоохранительной структуры. С приходом весны на улицах нашего города должны появится новые полицейские. Но это уже будет другая история. А покамест я расскажу вам как происходило мое лично прощание с милицией.
Дело было прошлой осенью. На проспекте Мира, в районе первой школы, ко мне обратился сотрудник милиции (дело происходило до переименования милиции в полицию) с просьбой стать понятым и засвидетельствовать изъятие наркотиков у злоумышленника.
Не было в этом случае ничего примечательного, если б ни одно «но». В разгар дня в оживленном месте на поиски двух понятых, по словам милиционера, было затрачено не менее получаса.  Находя всевозможные «отмазки», на контакт с органами граждане шли, мягко сказать, неохотно и участвовать в следственных действиях отказывались.
Честно говоря, я и сам не пылал желанием ввязываться в это дело. Как и у большинства постсоветских людей, имеющих неприятный опыт общения с особо «усердными» в несении своей службы милиционерами, слишком уж развит во мне инстинкт самосохранения. Помню, как на заре 90-х в Киеве на одном из студенческих митингов я впервые узнал, что такое «резиновый демократизатор» и какие следы он может оставлять на твоих ребрах. Неприятные истории случались и у моих родственников, когда, к примеру, из жертвы преступления милиция однажды попыталась превратить их в нарушителей порядка. Но, слава богу, все обошлось. Отбившись от хулиганов, родственники также смогли защитить себя и от милиционеров. Так что неписанное житейское правило – от бандитов и милиции лучше держаться как можно дальше – знакомо мне не понаслышке.

2016-01-25

Чужі там не ходять

Щоб потрапити на службу до одного із найелітніших підрозділів ЗС Росії – Президентського полку  Московського Кремля  – потрібно відповідати низці жорстких критеріїв. Насамперед, претендент повинен мати зріст не нижче 180 сантиметрів, володіти відмінною фізичною формою, у нього не повинно бути родичів за кордоном, судимостей, татуювань і таке інше. Але і це не головне. Виявляється, одним із визначальних чинників для майбутнього вартового почесного караулу має бути його слов’янська зовнішність. 

Іншими словами, бійцю буряту, чеченцю ти афроросіянину легше потрапити на війну на Донбас, а ніж на службу в Кремль. Серед тих, хто несе службу в Президентського полку  Московського Кремля немає жодного (!) азіата, кавказця чи чорношкірого. Для несення військової служби в Кремлі неслов’янська зовнішність - це такий же самий недолік, як бородавка на носі або татуювання на дупі.

2016-01-24

Про "Міст шпигунів"

Не розумію істерії кіноманів навколо нового голівудського кіна "Міст шпигунів". Звичайно, якшо без огляду на історичну достовірність, то фільм - справді насолода для любителів фільмів подібного жанру. Проте, з точки зору історічної правди, то, фільм мало достовірний.

Візмемо для прикладу хоча б того ж Рудольфа Абеля. В голівудському кіні він зображений чи не повним аутистом. Зовсім не зрозуміло, як такий пригальмований беззубий дід водив американські спецслужби за носа майже 10 років. Та й коли йому було займатися шпигунством, коли у фільмі він лише й робить те, що займається живописом (на справді ж він утримував фотоательє).

Яким був справжній Рудольф Абель можна судити хоча б з його передмови до совєтского шпионского трилера "Мертвиый сезон". Переглянте, досить цікаво.



Follow by Email

Чернігів стародавній Веб-камери. Чернігів